Управління якістю освітніх послуг у закладі вищої освіти

1. Особливості системи вищої освіти України

Радянський період розвитку вітчизняної системи вищої освіти характеризувався потужним розвитком як системи вищої освіти загалом, так і механізмів планового працевлаштування випускників. Однак, починаючи з встановлення в Україні радянської влади та входження України до складу СРСР, підготовка спеціалістів вищої кваліфікації набула специфічних рис, серед яких були як позитивні, так і негативні.

До позитивних рис вищої освіти в Україні радянського періоду належать:

– стандартизація системи вищої освіти та критеріїв якості освіти незалежно від територіального та галузевого (чи відомчого) підпорядкування;

– ґрунтовна теоретична підготовка з посиленою у вагою до світоглядних і практичних філософських проблем;

– широка практична підготовка включно з галузями знань, дотичних до основної спеціальності;

– наявність виробничих, управлінських та наукових практик протягом усього навчання;

– забезпечення гарантованого працевлаштування випускників і, таким чином, забезпечення їх соціального статусу.

До негативних рис вітчизняної системи вищої освіти цього періоду належать:

– повна відірваність від практики та досвіду розвитку світової системи вищої освіти;

– повна і свідома відсутність орієнтирів для інтеграції вітчизняної системи вищої освіти у світову;

– орієнтація фахівців у прикладних галузях наук на одноразове накопичення імовірно потрібних знань;

– відсутність ефективної системи підвищення кваліфікації підготовлених фахівців;

– орієнтація виключно на дозволені джерела інформації (як фахові, так і світоглядні).

Загалом особливості вітчизняної системи вищої освіти радянського і недалекого пострадянського періодів полягала в орієнтуванні виключно на власні наукові та практичні здобутки, водночас стосувалось це як системи освіти загалом, так і підготовки фахівців різних галузей зокрема.

Якість вищої освіти в цей період забезпечувалась низкою системних організаційних і фінансових заходів:

– державним плануванням необхідних обсягів підготовки фахівців різних спеціальностей з огляду на демографічну ситуацію, плани розвитку економіки держави і пріоритети розвитку суспільства;

– забезпеченням безоплатного отримання вищої освіти коштом держави;

– поетапною підготовкою викладацького складу з числа спеціалістів-практиків чи наукових працівників із досвідом проведення наукових досліджень;

– сформованою системою систематичного і регулярного підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів ВНЗ;

– наявністю стандартизованих вимог до рівнів знань фахівців усіх спеціальностей і, відповідно, уніфікованих навчальних програм із урахуванням основного напряму підготовки спеціалістів у навчальному закладі;

– чітким довготерміновим і оперативним плануванням навчально-виховних заходів, суворим дотриманням виконання цих планів та організацією контролю їх виконання;

– забезпеченням гарантованого розвитку матеріально-технічної бази навчальних закладів із урахуванням їх специфіки, стану розвитку науки і економіки в державі;

– гарантованим забезпеченням викладачів і студентів навчальною літературою та навчально-методичними матеріалами як через бібліотечну мережу, так і через систему роздрібної торгівлі;

– забезпеченням належного обліку оволодіння студентами різних ВНЗ знаннями з метою забезпечення їх мобільності в межах державної системи вищої освіти і працевлаштування.

Після набуття Україною незалежності повстало завдання самостійного формування політики в царині освіти загалом і вищої освіти зокрема. Унаслідок змін, що відбулись в суспільстві, переходу до формування ринкової економіки, змінились і умови, в яких довелось тепер функціонувати і розвиватись вищій освіті. З’ясувалось, що в нових умовах практично ні один із заходів забезпечення належної якості вищої освіти не може бути реалізований у попередньому незмінному вигляді.

Це стало причиною формування сучасної вітчизняної СУЯ вищої освіти в Україні.

2. Управління якістю вищої освіти в Україні

Система управління якістю вищої освіти в радянський період організовувалась керівними органами держави, була уніфікованою та обов’язковою для всіх навчальних закладів. Відповідальність за її належне функціонування була покладена на керівництво кожного ВНЗ. На рівні держави підтримка і розвиток СУЯ освіти підтримувалась системою директивних та законодавчих документів, а також державних стандартів.

У контексті запровадження у вітчизняній економіці ринкових принципів були порушені й основні засади забезпечення якості вищої освіти в Україні. До факторів, які вплинули на зниження якості надання навчальних послуг, належать:

– скасування державного розподілу випускників;

– дефіцит серед випускників ВНЗ фахівців, здатних працювати в умовах ринкової економіки та надлишок “традиційних” фахівців;

– нестабільний попит на фахівців-випускників ВНЗ;

– зниження мотивації до отримання інженерних спеціальностей та оволодіння технічними знаннями.

Декларування Україною курсу на інтегрування у світову спільноту зумовило необхідність адаптування законодавчої бази і практики діяльності держави та життя суспільства до норм і правил, чинних у світовій практиці. Оскільки геополітичні інтереси України передусім сконцентровані на теренах Європи, то пріоритетом зовнішньої і внутрішньої політики держави стало інтегрування саме у Європейське співтовариство. Процес цей надзвичайно складний і багатогранний. І в цьому напрямі зроблено вже доволі багато практичних кроків. Логічним наслідком реалізації цієї стратегії стали, зокрема, вступ до Світової організації торгівлі в царині виробництва і торгівлі, приєднання до Кіотського протоколу та низки глобальних екологічних програм в царині забезпечення та збереження належних умов життєдіяльності і, зокрема, приєднання до Болонського процесу в царині освіти.

Із набуттям Україною незалежності і змоги провадити власну політику в царині вищої освіти виходячи, передусім, з національних інтересів, вітчизняна система вищої освіти опинилась в доволі складній ситуації. З одного боку, в радянський період сформувались нові (відповідні до політичної системи) наукові і педагогічні школи, представники яких мали більшість як серед керівників держави та галузі, так і в суспільстві. Причому успіхи вихованців цих шкіл вже протягом тривалого часу були визнані у всьому світі, що було і є серйозним аргументом на користь ефективності чинної тоді системи вищої освіти і якості знань, які вона надавала. З іншого – у вітчизняних ВНЗ ще подекуди існували традиції дореволюційної європейської системи освіти (принаймні в пам’яті старшого покоління науково-педагогічних працівників та їх безпосередніх учнів), яка свого часу була інтегральною складовою світової системи вищої освіти (включно з більшістю норм і вимог сучасної європейської вищої освіти).

Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на принципах:

– доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

– незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

– інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;

– наступності процесу здобуття вищої освіти;

– державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

– гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом:

– збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;

– підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їх можливостей для отримання вищої освіти;

– створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;

– надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

– забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;

– надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством:

– належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій”.

Актуальним завданням сучасного освітнього простору є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та дальше у твердження її національного характеру. Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки.

Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп’ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти.

Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту.

На забезпечення якості освіти спрямовуються матеріальні, фінансові, кадрові та наукові ресурси суспільства і держави. Висока якість освіти передбачає взаємозв’язок освіти і науки, педагогічної теорії та практики.

Якість освіти визначається на основі державних стандартів освіти та оцінки громадськістю освітніх послуг.

Держава постійно здійснює моніторинг якості освіти, забезпечує його прозорість, сприяє розвитку громадського контролю”.

У вищій освіті, відповідно до Національної доктрини, необхідно досягти “...забезпечення високої якості вищої освіти та професійної мобільності випускників ВНЗ на ринку праці шляхом інтеграції ВНЗ різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, запровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання” [2].

Безперервність освіти реалізується шляхом:

– забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян для можливого переходу на наступні ступені;

– формування потреби та здатності особистості до самоосвіти;

– оптимізації системи перепідготовки працівників і підвищення їх кваліфікації, модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів;

– створення інтегрованих навчальних планів і програм;

– формування та розвитку навчальних науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців;

– запровадження та розвитку дистанційної освіти;

– організації навчання відповідно до потреб особистості і ринку праці на базі професійно-технічних та вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, а також використання інших форм навчання;

– забезпечення зв’язку між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою”.

Важливим у контексті управління освітою загалом і управління якістю освіти зокрема є розділ Національної доктрини, в якому констатується, що "21. Сучасна система у правління сферою освіти розвивається як державно-громадська. Вона має враховувати реґіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг.

Першочерговими завданнями є налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного, інформаційного супроводу управлінських рішень, подолання розрізненості адміністративних даних.

22. Нова модель системи у правління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль центрального та реґіонального управління освітою".

Модернізація управління освітою з-поміж інших положень передбачає:

– поєднання державного і громадського контролю;

– запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

– прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів;

– створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;

– організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій;

– впровадження новітніх інформативно-управлінських і комп’ютерних технологій;

– удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів;

– підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;

– більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.

Однак формування і розвиток СУЯ надання освітніх послуг у ВНЗ на сучасному міжнародному рівні неможливе без урахування задекларованих і реальних напрямів розвитку системи вищої освіти в державі.

3. Напрями розвитку системи вищої освіти в Україні

Положення основних документів, які на сучасному етапі визначають політику України у галузі модернізації системи вищої освіти, засвідчують серйозність намірів підняти як зміст, так і форму вищої освіти на світовий рівень. Світові норми і правила розвивались, формувались та верифікувались протягом майже усього ХХ ст. без активної участі України як суб’єкта міжнародних відносин. Особливого значення у цьому процесі надається проблемі модернізації СУЯ освітніх послуг.

Основне навантаження і обов’язок у процесі запровадження сучасних систем управління якість надання освітніх послуг покладається на ВНЗ і основним спонукаючим чинником при цьому є, з одного боку, необхідність відповідати вимогам жорсткого конкурентного середовища на світовому ринку освітніх послуг, а з іншого – обов’язок підготовки фахівців, здатних свідомо і зі знанням справи відповідати на виклики сьогодення.

Україна у своїх основоположних документах декларує тверді наміри інтегрування у світові освітні процеси. Зокрема, в Національній доктрині (р. ХV, пп. 36, 37) вказується, що:

“36. Інтеграція вітчизняної освіти у міжнародний освітній простір базується на таких засадах:

– пріоритет національних інтересів;

– збереження та розвиток інтелектуального потенціалу нації;

– миротворча спрямованість міжнародного співробітництва;

– системний і взаємовигідний характер співробітництва;

– толерантність в оцінюванні здобутків освітніх систем зарубіжних країн та адаптації цих здобутків до потреб національної системи освіти.

37. Основними шляхами моніторингу та використання зарубіжною досвіду в галузі освіти є:

– проведення спільних наукових досліджень, співробітництво з міжнародними фондами;

– проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів;

– сприяння участі педагогічних та науково-педагогічних працівників у відповідних заходах за кордоном;

– освітні і наукові обміни, стажування та навчання за кордоном учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників;

– аналіз, відбір, видання та розповсюдження кращих зразків зарубіжної наукової і навчальної літератури”.

При цьому передбачається, що внаслідок реалізації Національної доктрини Україна “...забезпечить перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. В результаті цього відбудуться потужні позитивні зміни у системі матеріального виробництва та духовного відродження, структурі політичних відносин, побуті і культурі.

Має зрости самостійність і самодостатність особистості, її творча активність, що зміцнить демократичні основи громадянського суспільства і прискорить його розвиток. Активізуються процеси національної самоідентифікації особистості, підвищиться її громадянський авторитет, а також статус громадянина України у міжнародному соціокультурному середовищі.

Освіта, здобута в Україні, стане конкурентоспроможною в європейському і світовому освітньому просторі, а людина – захищеною і мобільною на ринку праці.

Однак, незважаючи на деклароване проведення Україною активної політики щодо інтеграційних європейських процесів загалом та інтеграції у Європейський простір вищої освіти зокрема, ситуація з якістю освітніх послуг у державі з року на рік погіршується. Частину причин було наведено вище, а крім них треба відзначити і таке: зараз вже настав час реалізації відповідних державних законодавчих і розпорядчих актів, а профільне міністерство і ВНЗ ще мало підготовлені для проведення і такої роботи.

Як наслідок досягнення України в галузі реформування системи вищої освіти та забезпечення якості надання освітніх послуг на сьогодні виглядають доволі скромно (хоча й це вимагало значних зусиль). З труднощами впроваджується в практику діяльності ВНЗ Європейська перевідна і накопичувальна система кредитів. Лише перші успіхи зробила система незалежного тестування. Складно впроваджується трирівнева система вищої освіти. Не набула належного розповсюдження дистанційна форма навчання. З великими труднощами триває процес налаштування на визнання ВНЗ дипломів та результатів навчання як студентів, так і фахівців-іноземців.

Доволі складно відбувається процес створення і впровадження СУЯ надання освітніх послуг. Незважаючи на те, що в Україні вже набули чинності національні стандарти, аналогічні міжнародним стандартам 150 (ДСТУ 180 9000:2000 “Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів” [5], ДСТУ ISO 9001:2000 “Системи управління якістю. Вимоги” [6], ДСТУ ISO 9004:2000 “Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшування діяльності” [7]), їх вимоги ще не стали необхідними для закладів вищої освіти. Хоча тут помітні й зрушення, оскільки дедалі більше провідних вітчизняних навчальних закладів усе-таки створюють у себе СУЯ надання освітніх послуг і сертифікують їх. Як правило, це робиться у міжнародних організаціях.

Натомість значна увага приділяється розвиткові систем рейтингування, як основи для підвищення якості надання освітніх послуг, що швидше за все є рецидивом старих підходів до оцінювання якості надання освітніх послуг, адже формальний рейтинг закладу не може бути критерієм якості, а скоріше – навпаки, ефективність функціонування СУЯ є підставою для отримання високої рейтингової оцінки.

На шляху України до належної рівноправної у часті у Європейському просторі вищої освіти є ще багато проблем і багато роботи. Одним із завдань є розробка і впровадження сучасних систем управління якістю надання навчальних послуг вітчизняними ВНЗ, їх сертифікування та створення умов і механізмів для їх постійного оновлення і розвитку. Практично йдеться про модернізацію чинних СУЯ надання освітніх послуг ВНЗ України.

4. Основні поняття та терміни щодо забезпечення якості вищої освіти (на основі «Національного освітнього глосарію: вища освіта»)

З метою визначення ключових понять, які формують термінологічний контекст проблеми забезпечення якості вищої освіти звернемося до видання «Національний освітній глосарій: вища освіта»: Акредитація (Accreditation): Оцінювання освітньої програми та/або освітньої діяльності вищого навчального закладу / закладу вищої освіти за цією програмою на предмет:

– відповідності стандарту вищої освіти;

– спроможності виконати вимоги стандарту та досягти;

– заявлених у програмі результатів навчання;

– досягнення заявлених у програмі результатів навчання.

Атестація (Assessment / Attestation): Встановлення відповідності засвоєних здобувачами вищої освіти рівня та обсягу знань, умінь, інших компетентностей вимогам стандартів вищої освіти.

Європейська асоціація забезпечення якості вищої освіти (European Association for Quality Assurance in Higher Education, ENQA): Європейський орган, який сприяє впровадженню кращої практики щодо забезпечення якості вищої освіти і як один з основних консультаційних членів із супроводу Болонського процесу входить до групи Є4.

Європейський реєстр забезпечення якості вищої освіти (European Quality Assurance Register for Higher Education, EQAR): Реєстр, що утворений Європейською асоціацією забезпечення якості вищої освіти, Європейською асоціацією університетів, Європейською асоціацією закладів вищої освіти, Європейським союзом студентів (групою Є4), і включає визнані європейські та національні агенції забезпечення якості вищої освіти. До EQAR вносяться агенції, які відповідають вимогам Європейських стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти.

Забезпечення якості (Quality assurance): Сукупність процедур, що застосовуються на інституційному (внутрішньому) та національному і міжнародному (зовнішньому) рівнях для якісної реалізації освітніх / освітніх програм і присудження кваліфікацій.

Контроль якості (Quality control): Процес оцінювання якості, який сфокусований на вимірюванні якості вищого навчального закладу / закладу вищої освіти або освітньої програми. Включає певний набір методів, процедур, інструментів, що розроблені та використовуються для визначення відповідності реальної якості встановлено система доказів правильності оцінки якості.

Ліцензування (Licensing): Процедура визнання спроможності юридичної особи провадити освітню діяльність за певною спеціальністю на певному рівні вищої освіти відповідно до стандартів освітньої діяльності.

Освітні стандарти (Educational standards): Стандарти, що виробляються в освітній системі для забезпечення освіти певного рівня (підрівня, етапу, циклу) і присудження відповідних освітніх (академічних) кваліфікацій (ступенів).

Сертифікація (Certification): Процес, за яким уповноважений орган підтверджує досягнення встановлених стандартів якості та зазвичай надає відповідні права суб’єкту діяльності. Для вищої освіти надання відповідного сертифікату, диплому або звання формально означає, що результати навчання досягнуті здобувачем вищої освіти, оцінені та визнані компетентним органом згідно із визначеним стандартом.

Система внутрішнього забезпечення якості (Internal Quality Assurance System): Система забезпечення вищими навчальними закладами / закладами вищої освіти якості освітньої діяльності та якості вищої освіти, що передбачає здійснення таких процедур і заходів:

1) визначення принципів та процедур забезпечення якості вищої освіти;

2) здійснення моніторингу та періодичного перегляду освітніх програм;

3) щорічне оцінювання здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних і педагогічних працівників вищого навчального закладу / закладу вищої освіти та регулярне оприлюднення результатів таких оцінювань на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу / закладу вищої освіти, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб;

4) забезпечення підвищення кваліфікації педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників;

5) забезпечення наявності необхідних ресурсів для організації освітнього процесу, у тому числі самостійної роботи студентів, за кожною освітньою програмою;

6) забезпечення наявності інформаційних систем для ефективного управління освітнім процесом;

7) забезпечення публічності інформації про освітні програми, ступені вищої освіти та кваліфікації;

8) забезпечення ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату у наукових працях працівників вищих навчальних закладів / закладів вищої освіти і здобувачів вищої освіти;

9) інших процедур і заходів.

Система забезпечення якості вищої освіти (Quality Assurance System in Higher Education):

Складається з: 1) системи забезпечення вищими навчальними закладами / закладами вищої освіти якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості);

2) системи зовнішнього забезпечення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів / закладів вищої освіти та якості вищої освіти;

3) системи забезпечення якості діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

Система зовнішнього забезпечення якості (External Quality Assurance System): Система зовнішнього забезпечення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів / закладів вищої освіти та якості вищої освіти, що передбачає здійснення таких процедур і заходів:

1) забезпечення ефективності процесів і процедур внутрішнього забезпечення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів / закладів вищої освіти та якості вищої освіти;

2) забезпечення наявності системи проведення процедур зовнішнього забезпечення якості;

3) забезпечення наявності оприлюднених критеріїв прийняття рішень відповідно до стандартів та рекомендацій забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти;

4) налагодження доступного і зрозумілого звітування;

5) проведення періодичних перевірок діяльності систем забезпечення якості та механізмів роботи з отриманими рекомендаціями;

6) інших процедур і заходів.

Стандарт вищої освіти (Higher Education Standard):Сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів / закладів вищої освіти і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності. Стандарти вищої освіти розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності відповідно до Національної рамки кваліфікацій і використовуються для визначення та оцінювання якості змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів / закладів вищої освіти (наукових установ).

Стандарт вищої освіти визначає такі вимоги до освітньої програми:

1) обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;

2) перелік компетентностей випускника;

3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;

4) форми атестації здобувачів вищої освіти;

5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;

6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності).

Стандарт освітньої діяльності (Education Activities Standard): Сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу / закладу вищої освіти і наукової установи. В Україні стандарти освітньої діяльності розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності з урахуванням необхідності створення умов для осіб з особливими освітніми потребами та є обов’язковими до виконання всіма вищими навчальними закладами / закладами вищої освіти незалежно від форми власності та підпорядкування, а також науковими установами, що забезпечують підготовку докторів філософії та докторів наук. В Європейському просторі вищої освіти на основі визначених вимог до вищої освіти може відбуватися інституційне оцінювання в межах акредитації освітньої програми відповідно до Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості.

Стандарти (Standards): Положення (норми), що визначають певний рівень вимог до змісту, якості та умов її оцінювання. Стосовно закладів вищої освіти /вищих навчальних закладів стандарти містять визначення того, що має бути досягнуто цими закладами для акредитації чи сертифікації їх або їхніх освітніх програм.

Щодо освітніх програм, то стандарти включають опис результатів навчання, необхідних для присудження кваліфікації.

Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area): Документ, ухвалений на Болонському саміті в 2005 р. у Бергені (Норвегія), призначений для вищих навчальних закладів та агенцій із забезпечення якості вищої освіти. Містить стандарти і рекомендації щодо внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах, зовнішнього забезпечення якості вищої освіти та стандарти щодо агенцій із зовнішнього забезпечення якості вищої освіти.

Якість вищої освіти (Quality in Higher Education): Рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти. Якість вищої освіти є ключовим поняттям Болонського процесу. З метою її забезпечення розроблено Рамку кваліфікацій Європейського простору вищої освіти (2005 р.), Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (2005 р.), утворено Європейську асоціацію забезпечення якості вищої освіти (2004 р.) та Європейський реєстр забезпечення якості вищої освіти.

Якість освітньої діяльності (Quality in education activities): Рівень організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі / закладі вищої освіти, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань.

Література

1. Добко Т. Від контролю до культури якості: перезавантаження процесів забезпечення якості в українській вищій школі: практ. посіб. / Темпус-проект 516935-TEMPUS-1-2011-1-FITEMPUS-SMGR, Towards Trust in Quality Assurance Systems. /за ред. С. Гришко Т. Добка, О. Кайкової, В. Терзіяна, Т.Тіхонена та ін. - Львів: Манускрипт, 2014. - 166 с.
2. Національний освітній глосарій: вища освіта / 2-е вид., перероб. і доп. / авт.-уклад.: В. М. Захарченко, С. А. Калашнікова, В. І. Луговий, А. В.Ставицький, Ю. М. Рашкевич, Ж. В. Таланова / За ред. В. Г. Кременя. – К. : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. – 100 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.erasmusplus.org.ua/2014-05-30-14-56-19/prezentatsii/category/3-materialy-natsionalnoi-komandy-ekspertiv-shchodo-zaprovadzhenniainstrumentiv-bolonskoho-protsesu.html.
3. Розвиток системи забезпечення якості вищої освіти в Україні: інформаційно-аналітичний огляд / Укладачі: Добко Т., Золотарьова І., Калашнікова С., Ковтунець В., Курбатов С., Линьова І., Луговий В., Прохор І., Рашкевич Ю., Сікорська І., Таланова Ж., Фініков Т., Шаров С.; за заг. ред.С. Калашнікової та В. Лугового. – Київ : ДП «НВЦ «Пріоритети», 2015. – 84 с.
4. Управління якістю освіти у вищих навчальних закладах [Текст] : навч. посіб. : у 2 ч. Ч. 1: Теоретичні засади формування систем управління якістю надання освітніх послуг / кол. авт. ; за заг. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського. — Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2011. — 136 с.

Додаткова